На школу в Україні не нарікає тільки лінивий. І не без приводу, звичайно, бо ж українська освіта:

  • бідна;
  • відстала;
  • безсистемна;
  • непослідовна;
  • з явним шлейфом радянського минулого;
  • інертна та байдужа.

Українська освіта потребує реформ, але одночасно й знаходиться в стані постійного реформування та щорічних нововведень.

Батьки першокласника не володіють інформацією про те,

  • скільки років ходити в школу їх дитині;
  • за якою програмою та підручниками буде проходити навчання;
  • які іспити чекають в останніх класах.

Це наші реалії, до яких ми звикли і навіть не усвідомлюємо, що може бути інакше.

Розповім історію з власного досвіду. Я гостювала в друзів у Німеччині. У сім’ї двоє дітей шкільного віку. Уявіть собі: батьки планують весь робочий, приватний і навчальний час сім’ї на наступний рік. В школах вже в кінці навчального року все розписано на наступний навчальний рік: розклад занять, канікули, екскурсії (!!!), іспити. Цей графік навчального року доступний, звичайно ж, в інтернеті. Мене, правда, більше здивувало те, що він просто існує…

Та повернемось в Україну.

Все погано.

Вчителі не навчають, бо розраховують на додаткові заняття з додатковою оплатою, на яких… також не вчать, бо вже відвикли. Але парадокс: батьки віддають дітей на ці заняття, оплачують їх, скаржаться між собою на якість навчання.

Як в анекдоті про кактус і їжака, чесне слово.

Виходить, що все всім підходить? Не знання цікаві, а гарні оцінки?

Більшість батьків самі не в стані чітко окреслити, що саме вони очікують від школи. Вони не висувають вимог до якості освіти. Школа для них – досить зручний заклад, якому вони мінімум на пів дня бездумно делегують свої батьківські обов’язки. Відповідно до того, як вони собі ці обов’язки уявляють, такого ж виконання обов’язків вони вимагають від школи.

Все закономірно. ☹

Реформа – не панацея

Так, згідна, наші вчителі дуже часто невдахи, які прийшли в школу не за покликанням, а тому, що більше нікуди було йти.

Планка низька.

Для інших критеріями вибору професії стали:

  • довга відпустка;
  • канікули;
  • державне місце праці;
  • можливість додаткових прибутків.

Та чи допоможе реформа шкільної освіти отримати

  • заангажованих вчителів,
  • якісно складені тими ж вчителями підручники
  • і зацікавлених в знаннях учнів?

Дуже сумнівно.

Я довго роздумувала над тим, що ж все ж таки потрібно змінити, щоразу спускалася на етап нижче: безсумнівно, потрібно реформувати вищу освіту, підняти її престижність.

У ВНЗ приходять із школи, то ж починати треба саме звідти.

Якщо ж копнути глибше, починаєш розуміти, що проблема занадто комплексна, щоб можна було вирішити її, просто реформувавши школу. Не буває так, щоб винною у відносинах була лише одна сторона.

Так і з освітою: є надавач послуг і є споживач. І якщо споживач загалом погоджується з тим, що отримує, то надавач не має мотивації пропонувати щось інше. Батьки покірно ведуть своїх батьків у перший клас, промоніторивши перед цим всі школи і обравши «найкращу» з однакових.

Між собою всі палко нарікають на традиціоналізм, обрядовість та хабарництво. Самі ж активно долучаються до батьківських зборів за радянським зразком, подарунків на «День будь-кого» та «добровільних внесків» у фонд школи – ланки системи безкоштовної освіти.

То хто ж був першим: яйце чи курка?

  • Хто винен: батьки чи система?
  • Що робити, якщо батьки самі є частиною системи?

Мені також не подобається наша школа, буду відвертою. Але мені подобається слово «відповідальність». Шановні батьки, не треба перекладати відповідальність за майбутнє своїх дітей на чужих людей – незнайомих вам працівників державної установи під назвою «ШКОЛА».

час до школи

 

Ви справді думаєте, що завівши шестилітку в перший клас, можна розслабитися?

Ви впевнені, що основна ваша функція від сьогодні зводитиметься до регулярної ревізії щоденника, запитань на кшталт: «Ти був чемним?» і перевірки домашнього завдання?

Мушу вас розчарувати!

Вчителі в школу приходять на роботу. Ваша дитина для них – одна з багатьох. Їхня відповідальність чисто номінальна. Перевіряючи щоденник і дбаючи про те, щоб дитина була у школі чемною (читай: не виділялася серед інших), ви тим самим робите своєму чаду ведмежу послугу: допомагаєте виховати ще одне покірне коліщатко для державного механізму.

images

А як же самобутність, індивідуальність, впевненість у собі?

Хочеш зробити добре – роби сам

Mother and child doing homework

Спробуйте стати не ревізором, а другом для своїх дітей.

  1. Дбайте про їх емоційний стан, здоров’я.
  2. Розпитуйте про друзів.
  3. Не ігноруйте скарги на вчителів.
  4. Вимагайте в першу чергу від того закладу, якому ви довірили найдорожче, що у вас є, а не від ваших дітей.
  5. Показуйте власним прикладом, що основне в житті не те, як вас оцінюють інші, а ваша власна самооцінка.
  6. Важливо не те, чого вас вчать, а те, чого ви самі навчилися.
  7. Доводьте на власному досвіді, що самоосвіта – це те, що триває все життя. І шкільні роки – лише маленький епізод в житті кожної людини, а шкільна освіта – ерзац, милиці, а не справжні ноги, які будуть потрібні у дорослому житті.

Виховання – відповідальна і непроста справа, яка базується, в основному, на власному прикладі. Здається мені, якщо почати із себе, то й реформа освіти знадобиться мінімальна, і зміни настануть швидше, ніж очікувалося.

Автор статті – Ольга Трохимчук

Вважаєш, що саме ця стаття повинна потрапити в трійку фіналістів? Напиши “чому” в коментарях! Ми обов’язково врахуємо думку читачів!

Інші статті з конкурсу “Стаття на 1000”: